Напій, від якого відвисне щелепа. Чому радій у XX столітті вважали ліками від усіх хвороб і як смерть однієї людини це змінила

Юлія Назаренко 1 день тому

Уявіть ранок понеділка після недоспаної ночі (причину вгадайте чи вигадайте самі), ще й надворі темно, погода кепська. Але до роботи ставати все одно доведеться. Що тут допоможе? Кава, мабуть, є найпоширенішим способом прокинутися та налаштуватися на робочий день. А для додаткового заряду бадьорості дехто звертається до великого асортименту енергетичних напоїв у найближчому супермаркеті. Сьогодні такі продукти містять переважно кофеїн і цукор. Однак ще сто років тому на території США досить успішно продавали енергетичний напій із додаванням радіоактивних ізотопів радію.

Цей напій був лише одним із цілої когорти радіоактивних лікарських і косметичних засобів, які, за словами виробників, мали чудодійний тонізуючий ефект. Оскільки тоді явище радіоактивності було ще погано вивчене, покупці охоче вірили, що радій наповнить їхні тіла енергією, омолодить шкіру та вилікує всі недуги. Натомість ефект виявився геть протилежними і набагато-набагато страшнішим.

У другому матеріалі серії «Наукова історія жахів» ми розповімо детальніше про період радієвої лихоманки та про справжні наслідки тривалого використання радіоактивних засобів на прикладі підприємця, якому такий напій коштував життя.

Радієва лихоманка

У 1898 році під час експериментів з урановою рудою Марія та П’єр Кюрі виділили новий хімічний елемент, який отримав назву радій. А за кілька років, коли слава про це відкриття досягла широкого загалу, попит на радій став настільки шаленим, що пів світу поринуло у справжню лихоманку. Крем для обличчя, зубна паста, оздоровчі тоніки, мазь від болю в спині, прикраси — це лише частина товарів, які виробляли з додаванням нещодавно відкритих радіоактивних елементів, найчастіше — з радієм. Ця лихоманка тривала приблизно тридцять років і охопила США, Європу, радянський союз і навіть Японію. Люди прагнули носити, пити та втирати у шкіру речовину, яка мала всі шанси залишити опіки та викликати рак. Тогочасна мода переконала їх, що так і має виглядати турбота про себе.

Але чому радій взагалі став таким популярним? Є декілька пояснень. Однією з причин може бути його здатність до радіолюмінесценції: сам радій не випромінює видиме світло, але деякі інші хімічні елементи поруч можуть це робити як відповідь на його невидиме для ока радіоактивне випромінювання. Ця властивість і пояснює характерне зеленувате світіння, яке навіть сьогодні часто асоціюють з явищем радіоактивності. Такий яскравий ефект легко зачаровував людей, які через брак знань одразу почали приписувати радію цілющу, ледь не магічну дію. А от такі елементи, як уран або полоній, практично не здатні до радіолюмінесценції, тому візуально не привертали до себе увагу.

А ще в ті часи було відомо, що радій — рідкісний елемент. Наприклад, одна тонна уранової руди, з якою працювало подружжя Кюрі, містила лише приблизно 0,0001 грама радію. Звичайно, що цей елемент сприйняли як особливий, тож усім закортіло мати його для себе.

До поширення лихоманки, мабуть, також доклався і сам новий термін «радіоактивність». Адже в людській свідомості активність — це завжди добре, хіба не так? Активність означає здоров’я, заряд енергії, відсутність болю та втоми. Навряд чи можна засуджувати людей, які помилково дійшли висновку, що їхнє тіло може перейняти енергію від радію, достатньо лише проковтнути його.

Як же так вийшло, що людська цивілізація так зачарувалась радієм, але все ж дивовижним чином уникла масового радіаційного отруєння і смертей? По-перше, рідкісність радію також робила його видобування дорогим, тож радіоактивні товари могли дозволити собі переважно заможні люди. По-друге, незліченну кількість життів врятувала… недоброчесність виробників. Цілу низку продуктів рекламували як радіоактивні виключно для привернення уваги покупців, а насправді ці товари були цілковито безпечними. До прикладу, у 1929 році рекламні листівки стверджували, що мінеральна вода «Боржомі» радіоактивна, але не було жодної інформації про її насичення радієм на виробництві. А згодом і згадки про радіоактивність води зникли разом із попитом на такі товари.

Враховуючи всі перелічені фактори, радієва лихоманка мала всі шанси тривати і більш ніж тридцять років, але тоді їй на заваді став один гучний і трагічний випадок.

Ковток смерті

Американський промисловець Ебен Баєрс мав високий статус у суспільстві та відповідну репутацію. Він здобув освіту в Єльському коледжі, став чемпіоном США з гольфу серед аматорів і вправно керував сімейним бізнесом. Але історія успішного підприємця обернулася трагедією, що допомогла покласти край радієвій лихоманці.

Все почалося з прикрого випадку: під час подорожі потягом Баєрс упав і пошкодив руку. Травма докучала тривалий час, тож, шукаючи способів полегшити біль, чоловік звернувся до лікаря. Той запропонував Баєрсу чудодійний тонік «Радітор», що насправді був просто водою з розчиненим у ній радієм.

Цей напій створив підприємець Вільям Бейлі, який покинув навчання у Гарварді та брехав про свій докторський ступінь. На його очевидно непрофесійну думку, радій міг лікувати десятки недуг — від психічних розладів до діабету, анемії та астми. Але навряд чи лікар згадав про освіту виробника, коли виписував «Радітор» Ебену Баєрсу. Як і про те, що отримував одну шосту прибутку від кожної призначеної дози тоніка, пляшечка якого коштувала долар.

«Радітор», як і більшість радіоактивних засобів, був досить дорогим задоволенням, але Ебен Баєрс належав саме до тих людей, що могли собі таке дозволити. Він не припинив вживати тонік навіть коли його рука остаточно загоїлася. Повідомляють, що в період з 1927 до 1930 року він спожив приблизно 1400 доз, тобто випивав мінімум по пляшечці тоніку на день, а іноді й по дві. Це перетворилося на справжню залежність, принаймні психологічно, адже сам напій не містив жодних наркотичних речовин, що могли б викликати звикання.

Певний час Баєрс стверджував, що почувається чудово, та радив «Радітор» усім друзям. Він не усвідомлював, що вже тоді спожитий радій вбудовувався у його кістки та повільно руйнував тіло зсередини. Але згодом чоловік втратив апетит, схуд і почав жалітися на сильний головний біль та випадіння зубів. Ще трохи пізніше його кістки стали крихкими, на черепі з’явилися пошкодження, а щелепи почали руйнуватися та некротизувати. Один юрист, який особисто зустрічав Баєрса в той період, розповідав, що підприємцю довелося видалити майже всю верхню щелепу і більшу частину нижньої. Лікарі радили припинити вживання «Радітора», але заподіяна організму шкода вже була невідворотною. Ебен Баєрс помер 31 березня 1932 року від раку, який спричинило радіаційне опромінення. На момент смерті його тіло містило достатньо радію, щоб убити трьох людей. Баєрс похований у свинцевій труні, адже його рештки залишатимуться радіоактивними ще багато сотень років.

Що відбувається з організмом після вживання радію?

Одна з причин руйнівної дії радію полягає в тому, що організм плутає його з кальцієм і починає вбудовувати в кістки та зуби замість виведення з тіла. Радіоактивність радію означає, що він постійно виділяє іонізуюче випромінювання, і найбільшу загрозу тут становлять альфа-частинки. Зазвичай вони мають низьку проникність, тож не можуть потрапити всередину організму самостійно. Але альфа-частинки несуть руйнівний заряд енергії на коротких відстанях — він вивільнятиметься всередину тіла, якщо радій проковтнути. Тож коли спожитий елемент осідає в кістках, усі навколишні молекули опиняються під постійним бомбардуванням високоенергетичних альфа-частинок. Таке зіткнення може пошкодити ДНК і збільшити ймовірність шкідливих мутацій, які згодом призводять до порушення клітинного циклу та, відповідно, раку. Клітини, що не можуть витримати постійне сильне опромінення, починають відмирати. Це призводить до некрозу кісткової тканини та зменшення кількості клітин крові, які з неї походять.

Як смерть Ебена Баєрса вплинула на законодавство

Історія Ебена Баєрса особливо трагічна ще й тому, що її можна було уникнути. Так, суспільство ще погано розуміло наслідки радіації для організму, але вже тоді публікували статті про її шкідливий вплив. Наприклад, у 1910-х роках здебільшого в наукових публікаціях з’являлися повідомлення про те, що радій здатний проникати в кістки та викликати некроз і виразки.

Але якщо про небезпеку знали, то чому ж не втрутилися державні інституції? Річ у тім, що в ті часи в Управління продовольства та медикаментів США (FDA) просто не було таких повноважень. Тоді FDA ще керувалося законом 1906 року, який хоча і встановлював певні стандарти для продуктів і ліків, але не передбачав дієвих способів захисту споживачів. За надзвичайно рідкісним виключенням держслужбовцям не дозволяли вилучати з полиць небезпечні товари або закривати компанію-виробника. Єдине, що FDA могло зробити, — це випускати попередження, які зазвичай губилися в потоці реклами радіоактивних засобів для догляду. Тож не дивно, що лише одного «Радітора» продали понад чотириста тисяч пляшечок за п’ять років.

Смерть Ебена Баєрса викликала достатній резонанс, щоб федеральний уряд зміг нарешті заборонити продаж «Радітора» та закрити компанію Вільяма Бейлі за оманливу рекламу. Завдяки цим прецедентам згодом підписали закон, який усунув багато юридичних лазівок для недоброчесних виробників. Вперше FDA отримало повноваження контролювати медичні засоби та косметику, встановлювати стандарти для товарів і вимагати чесного маркування. Цей закон ознаменував кінець епохи радієвої лихоманки, а також досі є одним з фундаментальних у FDA для захисту прав споживачів.

🎃 Це вже друга стаття з гелловінської серії «Наукова історія жахів». З першої ви могли дізнатися про хворобу, яка надихнула на створення легенд про вампірів. І ми точно не плануємо спинятися на двох статтях — щоп’ятниці аж до Гелловіна випускатимемо по одній історії.

Створювати цілі цикли матеріалів допомагає підтримка спільноти. Ці люди не лише спонсорують нашу роботу, а й доводять її важливість. Долучайтесь і ви — разом зможемо більше!