Тяжкість та різноманіття проявів дитячого церебрального паралічу (ДЦП) пов'язали з присутністю певних генів і їхніх комбінацій. Хоча, схоже, не існує генів, які самі по собі спричиняють ДЦП, науковцям вдалося знайти майже 90 генів, варіанти яких впливають на прояв захворювання. Наразі лікарям часто бракує узгодженості в діагностуванні ДЦП: пацієнти з дуже подібними симптомами часом отримують різні діагнози, що впливає на подальшу терапію і доступ до соціальної допомоги. Тож автори сподіваються, що поєднання аналізу ДНК з оцінкою наявної симптоматики допоможе діагностувати ДЦП раніше та більш точно відрізняти його від інших подібних розладів. Дослідження опублікували в статті The American Journal of Human Genetics.
Чому дослідники запідозрили, що ДЦП має генетичну основу?
Дитячий церебральний параліч — це група порушень постави, руху та моторних функцій, що виникають унаслідок непрогресуючого ушкодження або порушення розвитку мозку плода чи немовляти. Традиційно його пов’язували насамперед із передчасними пологами, інфекціями, нестачею кисню або перинатальним інсультом — тобто, таким, що стався ще до народження. Однак останнім часом накопичилися дані про те, що ДЦП може мати генетичне підґрунтя — науковці виявили у пацієнтів цілий ряд генів, що можуть стосуватися розвитку ДЦП.
Через це у діагностуванні ДЦП виникла плутанина: деякі дослідники запропонували називати ряд генетичних захворювань з подібними симптомами «масками ДЦП», а інші вважають, що клінічний діагноз має встановлюватися суто на основі симптомів, незалежно від його причин. У новому дослідженні американські вчені запропонували спосіб зменшити плутанину з діагностикою — трактувати ДЦП як комплекс клінічних проявів, ризик яких можуть збільшувати різні генетичні та негенетичні чинники.
Як вивчали генетичне підґрунтя ДЦП?
Щоб перевірити припущення про те, що ДЦП є комплексним синдромом, прояви якого залежать від певних генетичних факторів, науковці проаналізували опубліковані раніше дослідження, у яких за допомогою секвенування геному, тобто встановлення послідовностей ДНК, шукали генетичні причини ДЦП. Загальна вибірка цих досліджень охопила 5440 людей, і сумарно у них виявили 515 генів, зміни у яких автори називали можливою причиною ДЦП. Однак, аналіз показав, що у більшості досліджень науковці вказували на щоразу інші гени: 340 із 515 генів пов’язували з ДЦП лише в одному з випадків. Наприклад, в одного з пацієнтів знайшли патогенний варіант гена LIPH, хоча спричинені ним захворювання переважно проявляються порушеннями росту волосся і не мають характерних неврологічних симптомів — відповідно, така знахідка у людини з ДЦП може бути випадковістю і не мати стосунку до причини порушень.
Однак, були гени, які з’являлися у дослідженнях неодноразово: наприклад, варіанти гена SPAST виявили у 29 людей із 14 різних вибірок. Після додаткового аналізу понад 5500 публікацій про пацієнтів із захворюваннями, пов’язаними з генами, які раніше вказувалися як можливі причини ДЦП, статистично значущий зв’язок із ДЦП вдалося підтвердити лише для 89 з них.
Дослідники також секвенували геноми 460 дітей із діагнозом ДЦП і у 72 з них сумарно виявили потенційно патогенні варіанти 60 генів. У дітей з цими генами частіше ставалися напади судом і серед них була більшою частка тяжких порушень моторних і комунікативних функцій. Але лише для 16 генів зв'язок із ДЦП вдалося переконливо підтвердити статистичними розрахунками.
Як новий підхід вплине на діагностування ДЦП?
Автори зробили висновок, що генетика справді впливає на розвиток симптомів у частині випадків церебрального паралічу, але не можна стверджувати, що сама присутність патогенних варіантів генів спричинила порушення. Такий підхід може вплинути на діагностику — наприклад, якщо у дитини виявлять генетичний варіант з добре підтвердженим зв’язком із ДЦП, лікарі можуть раніше спрогнозувати розвиток порушень, почати спеціалізоване спостереження, лікування або вжити заходи профілактики. Також для деяких генетичних захворювань, що проявляються такими ж симптомами, що і ДЦП, уже існують специфічні методи лікування.
Дослідники застерігають, що складений ними список генів не є остаточним, адже діагностування ДЦП різниться залежно від підходу лікарів, а до наукових оглядів потрапляють переважно тяжкі випадки, тому частина справжніх генетичних зв’язків могла лишитися непоміченою. Також відсутність статистично достовірного зв’язку між певним геном та ДЦП не означає, що такого зв’язку точно немає — для цього може просто бракувати даних.
- Французькі науковці запропонували розвивати рухові навички недоношених дітей, у тому числі тих, хто має ДЦП, за допомогою медичного мініскейтборду.