Понад половина нідерландських ветеринарів вважають, що вже стикалися з аналогом синдрому Мюнхгаузена у власників домашніх улюбленців — коли вони навмисно фабрикують або навіть провокують хворобу у тварини заради уваги. Водночас 92 відсотки опитаних ніколи не повідомляли про такі підозри: бракує чітких критеріїв, знань про алгоритм дій і впевненості, що повідомлення щось змінить. Тому для боротьби з такими випадками ветеринарам потрібен чіткий протокол дій, який не зашкодить самому домашньому улюбленцю. Дослідження опублікували в журналі PLOS One.
Чому про цей синдром не повідомляли раніше?
Синдром Мюнхгаузена є відомим розладом у людській медицині. За цього стану людина різними способами фабрикує ознаки захворювання, намагаючись отримати увагу від медичного персоналу. Інколи людина може переносити хворобу на іншого, наприклад, на дитину, переконувати всіх оточуючих у присутності серйозної хвороби, штучно викликати різноманітні симптоми та вимагати проведення частих обстежень та непотрібних медичних втручань, часом завдаючи серйозної шкоди здоров'ю підопічного. Така поведінка у разі виявлення розглядається як жорстоке поводження з підопічним і може вважатися кримінальним правопорушенням.
Цей синдром може виникати й у контексті власника й домашнього улюбленця. Тоді жертвою виступає тварина, яку власник робить хворою або вдає, що вона хвора, — і це вважають жорстоким поводженням. Водночас наукових досліджень цього явища у ветеринарії медицині поки що дуже мало. У наявних статтях переважно описані поодинокі випадки, однак, дослідники припускають, що проєктування синдрому Мюнхгаузена на тварин та дітей має багато спільного. Щоб з’ясувати, чи це справді так, науковці Утрехтського університету провели опитування серед нідерландських ветеринарів.
Що ветеринари знали про синдром Мюнхгаузена?
Автори нового дослідження опитали 88 ветеринарних фахівців у Нідерландах, щоб з’ясувати, наскільки вони обізнані щодо цього явища та його можливих ознак. Хоча лише 12 відсотків респондентів повідомили, що раніше проходили навчання з цієї теми, 83 відсотки сказали, що знайомі з самим явищем. Серед ознак, що дозволили запідозрити це явище, фахівці назвали часті візити до клініки з неочевидних причин, невідповідність між діагнозом та історією хвороби та надто розмитий опис симптомів.
Як виявилося, 51 відсоток учасників вважав, що, ймовірно, вже бачили такі випадки у своїй практиці, а ще 5 відсотків були в цьому впевнені. Найчастіше потенційними жертвами називали собак і котів, але згадували також кролів, гризунів і навіть коня. Серед тих, хто підозрював такі випадки, зазвичай ішлося про один-три випадки на рік. Водночас 92 відсотки всіх опитаних ніколи не повідомляли про такі випадки як про жорстоке поводження з тваринами. Основними причинами були відсутність чітких критеріїв для перевірки своїх підозр, побоювання порушити конфіденційність клієнтів і невпевненість у тому, що після повідомлення буде вжито якихось заходів.
Як дослідження цього синдрому у ветеринарії може допомогти у соціальній роботі?
Оскільки це дослідження залучило відносно невелику вибірку фахівців та було проведене лише в межах однієї країни, його висновки не можна узагальнювати на всіх власників домашніх улюбленців. Однак, раніше описані випадки свідчать, що в окремих сім’ях жертвами подібної поведінки ставали й тварини, і діти. Тому краще розуміння синдрому Мюнхгаузена може не лише сприяти захисту тварин, а і допомогти у виявленні ситуацій домашнього насильства.
Як здоров’я улюбленців залежить від власників
🤕 Ветеринарам варто звертати увагу не лише на синдром Мюнхгаузена, адже навіть досвідчені власники собак не розпізнали ознаки прихованого болю у своїх улюбленців.
🐶 Власники тварин можуть мати труднощі й із розпізнаванням емоцій улюбленця: наприклад, власникам собак зрозуміти їх завадив контекст ситуації.
😔 Окрім цього, люди виявилися схильними оцінювати стан тварин залежно від власного емоційного стану: якщо вони були щасливішими, улюбленці здавалися їм сумними.