Німецькі та португальські вчені з’ясували, як кажанам вдається досягати значних висот під час нічного польоту. Дослідження показує, що кажани можуть злітати на висоту понад 1 600 метрів над поверхнею землі завдяки використанню висхідних потоків повітря на схилах гір, які їх підіймають. Результати опубліковані у журналі Current Biology.
Що вивчали?
Сонячні промені нагрівають поверхню Землі та повітря над нею нерівномірно. Через це на деяких ділянках повітря більш прогріте та вологе і швидше підіймається, утворюючи місця з висхідними термічними потоками, які ще називають терміками. Це явище досить часто використовують птахи, щоб підійматися на велику висоту без докладання значних зусиль. Вночі поверхня землі охолоджується і терміків немає, але численні спостереження вказують, що якимось чином кажани можуть підійматися на висоту понад кілометр, що зробити винятково власними силами вони б не могли. Науковці з Німеччини та Португалії вирішили розібратися, як кажанам вдається досягати таких висот.
Як вони проводили дослідження?
Піддослідними стали 33 особини з материнської колонії європейських тадарид (Tadarida teniotis) північно-східної Португалії. За нічними переміщеннями тварин науковці стежили, надівши на кажанів нашийники або наклеївши “рюкзачки” з GPS-трекерами.
Також для дослідження створили цифрову модель, яка враховувала інформацію про топографію та погодні умови місцевості.
Що помітили вчені?
Через 30-60 хвилин після заходу сонця тадариди покидали свої місця денного відпочинку та протягом цілої ночі літали, перш ніж повернутися або зупинитися в місцях альтернативних сідал, розташованих за 65 кілометрів від головного. При цьому кажани літали на різних висотах, інколи досягаючи швидкості 135 кілометрів на годину, але бувало підіймалися навіть на висоту понад 1 680 метрів за менше ніж 20 хвилин.
З’ясувалося, що тваринам це вдається завдяки використанню природного явища орографічного підйому, яке полягає у виникненні висхідних потоків повітря на схилах гір. Підхоплюючи ці вітри, кажани можуть без витрачання надмірної енергії досягати значних висот, а після цього опускаються та шукають новий схил, щоб знову піднятися.
Вчені припускають, що для користування топографічними особливостями регіону кажани мають мати в пам’яті карту місцевості. Також можливо, що вони використовують ехолокацію для спілкування одне з одним та обміну інформацією для кращого орієнтування.