Бразильські капуцини, підбираючи каміння для розбивання горіхів, зважали не лише на властивості каменю, а й на сліди роботи, які бачили на ньому. Коли слідів не було, примати послідовно брали м'якший камінь за ковадло, а твердіший — за молоток. Проте камінь зі слідами ударів переважував ці вподобання, і капуцини обирали його як ковадло. Це вказує, що технологічні навички приматів, зокрема в давніх людей, можуть передаватися не лише завдяки прямому «підгляданню» за родичами, а й через самі покинуті інструменти. Дослідження опублікували в журналі Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences.
Самець капуцина розбиває горіх кеш'ю за допомогою молотка й ковадла, наданого науковцями. Він обрав твердіший камінь за молоток, а м'якший — за ковадло. Henke-von der Malsburg et al. / Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences, 2026
Як капуцини вчаться розбивати горіхи?
Науковцям уже було відомо, як бородаті капуцини (Sapajus libidinosus) розколюють тверді горіхи за допомогою каміння — кладуть їх на великий камінь-ковадло і б'ють меншим каменем-молотком. Для цього тваринам необхідно правильно обирати придатний камінь, і найчастіше таку навичку, принаймні за спостереженнями дослідників, молоді капуцини опановували, підглядаючи за тим, які камені обирають їхні старші родичі. Однак науковці запідозрили, що таке підглядання може бути не єдиним каналом передавання інформації.
Біля місць, де капуцини часто розколюють горіхи, роками накопичуються покинуті камені з вибоїнами від ударів і розбита шкаралупа, тож ці сліди самі собою можуть слугувати підказкою, але досі перевірити таке майже не вдавалося. Тож приматологи з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка разом із бразильськими колегами вирішили з'ясувати, що для капуцинів важить більше — властивості каменю чи сліди чужої роботи на ньому.
Як сліди чужої праці впливали на вибір капуцинів?
В експериментах взяли участь 27 капуцинів із двох популяцій — диких із національного парку Серра-да-Капівара та напівдиких з екологічного парку Тіете, яких підгодовують люди. Разом капуцини брали участь в дослідах понад пів тисячі разів, а перебіг експериментів в обох групах був однаковим, тільки кожна група колола звичний для неї горіх: кеш'ю в Серра-да-Капівара та твердіший пальмовий у Тіете.
Дослідники викладали на розчищений майданчик горіх і кам'яні кубики розміром шість на шість на чотири сантиметри, які якраз вкладалися в лапу капуцина. Кубики обирали з двох матеріалів: м'якшого вапняку та приблизно вдвічі твердішого пісковику. Сліди використання наносили самі науковці, б'ючи каменями об тверду поверхню, а між спробами замінювали камені новими або зачищали наждачним папером, щоб жодна особина не зчитала свіжих слідів попередниці.
Коли капуцинам давали обрати між камінням зі слідами розколювання горіхів і без них, вони обирали каміння зі слідами — принаймні як ковадло. Henke-von der Malsburg et al. / Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences, 2026
Коли всі камені були чистими, капуцини здебільшого розподіляли ролі так: м'який камінь ставав ковадлом, твердий — молотком. Цікаво, що твердість матеріалу не оцінювали за масою кубиків, натомість примати постукували по них, як вони це роблять із горіхами, перевіряючи стиглість. Коли ж поруч було два майданчики, з чистими каменями та зі слідами роботи й розбитою шкаралупою, капуцини обирали саме другий приблизно у двох третинах підходів. А у вирішальному досліді, де на одному майданчику порівнювали вплив слідів і матеріалу на вибір знаряддя, для ковадла сліди переважили все: капуцини брали потертий камінь незалежно від того, м'який він чи твердий. Одночасно з цим уподобання щодо молотка просто зникли й примати переставали розрізняти каміння взагалі.
Коли в одному експерименті використали й різний матеріал каміння, і різні ступені його обробки, то сліди праці іншого капуцина для вибору ковадла були важливішими, ніж матеріал. Henke-von der Malsburg et al. / Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences, 2026
На сам результат вибір каменю майже не впливав: усі учасники дослідження були досвідченими в розколюванні горіхів й успішно впоралися з завданням, використовуючи будь-яку комбінацію знарядь. Дикі капуцини з Серра-да-Капівари при цьому справлялися помітно краще за підгодованих із Тіете — ті частіше губили горіх і кидали справу, тоді як дикі забирали здобич і йшли доколювати її на звичних природних ковадлах. Автори запропонували два пояснення: перше пов’язане з мотивацією, адже дикі примати в сухий сезон набагато більше залежать від горіхів, а друге — з особливостями горіхів, адже пальмові горіхи з Тіете слизькіші та частіше зіскакували з ковадла.
Що це змінює в історії виникнення кам’яних знарядь?
Науковці зробили висновок, що покинуті інструменти зі слідами роботи можуть самі слугувати носієм культурної інформації для наступних поколінь. Так само, припускають дослідники, могло працювати й у давніх гомінінів: місця зі слідами успішної роботи ставали помітними маркерами та притягували нових майстрів, що узгоджується з повторним використанням тих самих локацій виробниками знарядь олдувайської культури понад два мільйони років тому. Уміння ж розрізняти камінь за властивостями може виявитися спільною здібністю всіх приматів, які використовують інструменти, яке й рухає технологічну культуру приматів.
Які ще примати використовують інструменти
🐒🤝 Еквадорських капуцинів уперше помітили за наслідуванням поведінки родичів.
💎🍌 Шимпанзе обрали кристали серед звичайних каменів і обміняли їх лише на банани.
🪨🙈 Як самці, так і самиці балійських крабоїдних макак пристосувалися мастурбувати камінням.
🦀🐵 А таїландські макаки навчилися розбивати панцири раків-самітників навіть без інструментів.