Португальські науковці проаналізували вірусні геноми віспи мавп від пацієнтів, які захворіли поза Африкою під час останнього спалаху хвороби. Вивчення вказало, що збудник, найімовірніше, походить від вірусу, що циркулював у Нігерії під час спалаху 2018-2019 років. Утім, він відрізняється від нього щонайменше 50 мутаціями, що представляє нещодавній еволюційний стрибок. Свої результати автори оприлюднили наразі у вигляді препринта на сайті Research Square, поки відповідна стаття розглядається для публікації в одному з журналів Nature.
CDC/Cynthia S. Goldsmith
Віспа мавп — це рідкісне вірусне захворювання тварин і людини, яке типово проявляється висипом на шкірі, жаром, м'язовими болями та слабкістю, які зазвичай проходять самостійно за кілька тижнів. Воно властиве переважно африканському континенту, але за останній місяць значно зросла кількість випадків поза Африкою. За останніми даними ВООЗ, станом на 2 червня лабораторно підтверджено 780 хворих на мавпячу віспу у 27 не ендемічних для неї країнах світу, більшість із яких припадає на Велику Британію, Іспанію та Португалію. Поки що немає повного розуміння того, звідки походить спалах. Пацієнти не відвідували африканських країн і не контактували з такими людьми, а крім цього мавпяча віспа зазвичай передається від тварин, і рідко при близькому контакті від людини до людини. Ймовірно, вірус пристосувався до кращої передачі між людьми, але що саме забезпечило йому таку здатність, вивчали науковці Національного інституту здоров‘я доктора Рікардо Хорхе.
Дослідники проаналізували 15 геномів вірусу мавпячої віспи, добутих за останній місяць від пацієнтів із різних кутків світу, де спостерігають спалах: Португалії, США, Німеччини, Швейцарії, Франції та Словенії.
Генетичний аналіз показав, що збудник належить до групи вірусу, який типово циркулює в Західній Африці та є менш небезпечним за інші. Усі наразі секвеновані віруси були тісно пов'язаними, і мають спільне походження від лінії, яку звинувачують у спалахах 2018-2019 років, що почалися в Нігерії та поширилися у Великій Британії, Ізраїлі та Сингапурі. Можливо, збудник теперішнього спалаху з'явився в Європі внаслідок тодішнього занесення з ендемічної країни й до цього часу не привертав до себе уваги лікарів або ж циркулював серед тварин.
Водночас у середньому у вірусу нового спалаху нарахували 50 генетичних відмінностей від нігерійського предка, що у 6-12 разів більше за очікувану кількість, якщо оцінювати типову частоту мутацій у цих вірусів. Характер набутих змін дав привід запідозрити, що частково вони спричинені роботою внутрішньоклітинного ферменту APOBEC3. Ця сполука може спричиняти у вірусу мутації, оскільки є шанс, що це його знешкодить. Але при дефектах роботи ферменту він може спричиняти не критичні зміни, які не інактивують збудника. Утім, чи зробили вони вірусові мавпячої віспи послугу та збільшили його заразність — наразі невідомо.
Дослідження не дає конкретних відповідей про походження збудника спалаху, але воно зробило свій вклад, показавши його еволюційну історію за останній час. З більшою кількістю генетичних вивчень та даними від лікарів й епідеміологів автори сподіваються краще зрозуміти характер загрози та розробити ефективні заходи її контролю.