Порода визначає менш ніж 9 відсотків поведінкових особливостей собак, показало генетичне дослідження вчених зі США. Хоча окремі риси поведінки і є спадковими, але порода погано передбачає характер собаки, тому у цьому плані є недоцільним параметром при виборі улюбленця. Проведення та результати дослідження собак детально описані в журналі Science.
Steve Smith / Unsplash
На чому ґрунтована ідея про зв'язок породи та характеру?
Одомашнення вовка, яке призвело до появи найкращого друга людини, тобто собаки, відбулося орієнтовно 20-40 тисяч років тому. Між тим, дослідження вказують, що цілеспрямовано втручатися у розмноження собак, виводячи породи, люди почали лише приблизно 2 000 років тому, а більшості сучасних порід узагалі лише десь 150 років. Спочатку метою селекції було отримання тварин, які поведінкою найбільше підходять під окремі робочі функції, наприклад, полювання, охорону майна чи скотарство. Натомість із 1800-х років фокус став зміщуватися на естетичну складову породи, хоча схильність приписувати їй темперамент та поведінкові риси на основі походження (від мисливців, захисників, пастухів тощо) залишилася.
Зараз навіть існують ДНК-тести, які за аналізом геному чотирилапого пропонують краще зрозуміти його характер та потреби в тренуванні. Між тим, деякі дослідження свідчать, що поведінкові відмінності між представниками однієї породи такі ж великі, як між представниками різних порід. Це означає, що порода, тобто властиві їй генетичні особливості, можливо, вже не мають визначального впливу на те, наскільки грайливим чи хорошим пастухом є ваш собака. Перевірити це взялися вчені Массачусетського університету з колегами.
Що допомагало з'ясувати, наскільки вівчарки хороші пастухи?
Науковці започаткували цілий проєкт цивільної науки з назвою «Ковчег Дарвіна», одним із завдань якого є вивчення зв'язку між генетикою собак та їхніми поведінковими особливостями. У рамках нього учасники заповнювали 12 коротких опитувальників, що у сумі містили 117 запитань про поведінкові та фізичні риси 18 385 улюбленців, 49 відсотків яких були чистої породи. Питання стосувалися, наприклад, того, наскільки пильним є собака, наскільки йому комфортно поруч із людьми, наскільки він гарячкуватий, а також, якого розміру тварина. Щоб дослідити генетичні особливості, добровольці надали для ДНК-аналізу зразки слини 2 155 собак, які охоплювали 78 порід собак та їхні суміші. Відтак вчені намагалися зрозуміти, який вплив має порода на кожний із досліджуваних поведінкових аспектів.
Як характер залежить від породи?
Більшість поведінкових рис виявилися спадковими, на 25 відсотків визначаючись генетичними варіантами. До цих ознак належать, приміром, комунікабельність з людиною, слухняність та особливості поводження з іграшками. Однак сама порода має дуже невеликий вплив на те, який характер має собака чистої породи. Вчені змогли пояснити породою лише 9 відсотків варіацій у поведінці тварин. В основному це ті, що є більш успадковуваними та пов'язаними з породою, наприклад, уважність до людини і її команд. Тоді як менш спадкові риси, як-от гарячкуватість, майже не були пов'язані з породою. Також жодна поведінка не була винятковою для однієї породи. Так, попри те, що лабрадорам-ретриверам не властиво вити, 8 відсотків власників повідомили, що їхні улюбленці періодично чи часто так вчиняють. Сильніше породи передбачували деякі поведінкові особливості вік та стать.
Що стосується собак змішаної породи, то тут генетичні варіанти теж мали певний, хоча й не постійний вплив. Наприклад, наявність у родоводі бордер-колі пов'язана з дещо більшою слухняністю, але предки лабрадори-ретривери не роблять собаку більш соціальною.
Автори підсумовують, що фізичні риси, риси зовнішності, схоже, набагато простіше добирати в процесі селекції, ніж поведінкові. А особливості характеру, які в різній мірі притаманні усім породам та собакам, походять від предків собак, що жили ще до того, як люди почали виводити породи, та значною мірою залежать від факторів довкілля.