Дослідження науковців із Франції, США та Німеччини надає найдавніші свідчення схрещування людиною тварин різних видів. Вчені провели генетичний аналіз, у ході якого з'ясували, що рештки тварин віком приблизно 4 500 років із території сучасної Сирії належали гібридам, народженим від схрещення домашніх віслюків та сирійських куланів. Ймовірно, це і є загадкові кунга, які високо цінувалися на Близькому Сході до поширення в регіоні домашніх коней, йдеться у статті журналу Science Advances.
Що таке кунга?
Археологічні знахідки свідчать, що в III тисячолітті до нашої ери на території Сирії та північної Месопотамії особливої цінності набули престижні представники коневих (Equidae), яких називають кунга. На глиняних дощечках з того часу, які знайшли серед у стародавньому місті Ебла, зазначається, що кунга могли коштувати вшестеро більше за звичайного домашнього віслюка (Equus africanus asinus), який тоді був основною в'ючною твариною. Більші за розмірами та швидкі самці кунга використовувалися як тягачі транспортних засобів «знаті та богів», зокрема на війнах, тоді як менші слугували в сільському господарстві, особливо для тягнення плуга.
Вчені не мають однозначної думки щодо того, ким же були ці важливі свого часу кунга. Деякі вважають, що так називали перських куланів (Equus hemionus onager), підвид диких азійських віслюків. Між тим, більш поширеною є гіпотеза, що кунга — це гібридна тварина, яку розводили в древньому місті Нагар, що зараз відоме як Тель-Брак. Внести більше ясності у таємницю походження кунга допомогло дослідження групи дослідників із Паризького університету та їхніх колег зі США та Німеччини.
Як робота вчених допомогла краще зрозуміти сутність кунга?
Науковці проводили розкопки поховального комплексу Тель-Ум-ель-Мара із 2 600-2 200 років до нашої ери, яке розташоване недалеко від Алеппо, що на півночі сучасної Сирії. Там було знайдено рештки чоловіка та жінки, які були заможними людьми, якщо судити за великою кількістю цінних речей, що були поховані поруч. Серед коштовностей виявили кераміку, бронзові та срібні посудини, зброю і знаряддя, прикраси із бронзи, срібла, золота та лазуриту, а також рештки 25 самців коневих. Більш ніж половина похованих тварин померли не своєю смертю, а були вбитими задля поховання.
Що цікаво, вивчення скелетів тварин показало, що їх не можна приписати ані до типових коней, ані до віслюків чи перських куланів. Тож найімовірніше, що це представники тих самих загадкових кунга. Розмірами скелети більше підходили до куланів, але за масивністю — до віслюків. Схоже, що ці тварини були сильнішими і швидшими за ослів, але водночас більш ручними за куланів, оскільки сліди зубів свідчать про те, що їх годували, а не випасали. Щоб з'ясувати походження знайдених тварин, науковці провели генетичний аналіз зразків збережених скелетів і порівняли геноми цих коневих із геномами коня з ранньонеолітичного поселення Гебеклі-Тепе (вік його решток оцінюють десь в 11 тисяч років), останніх живих сирійських куланів (Equus hemionus hemippus; вимерли на початку XX століття), зразки яких зберігаються в Музеї природничої історії у Відні, та сучасних куланів і віслюків.
Що показав генетичний аналіз?
Дослідження підтверджує, що ймовірні кунга є виведеними людиною гібридами, яких отримували схрещенням домашніх віслюків із сирійськими куланами. Згідно з вивченням мітохондріальної ДНК, віслюками мали бути матері гібридів, а вивчення Y-хромосоми вказало, що батьками були, відповідно, сирійські кулани. Ймовірно, це були гібриди першого покоління, позаяк потомство, що є наслідком міжвидових схрещень у непарнокопитних, зазвичай не є плодючим. Це, а також важкість відлову спритних та не ручних диких куланів, пояснює високу цінність кунга.
Автори наукової роботи кажуть, що їхнє дослідження надає найбільш ранні свідчення схрещування людиною тварин різних видів. Проте розведення кунга було приречене на занепад. Приблизно в кінці третього тисячоліття до нашої ери, на 500 років пізніше від часу захоронення досліджених кунга, в регіоні поширилися одомашнені коні (Equus ferus caballus). Науковці вважають, що вони витіснили традиційних кунга, оскільки успішно виконували таку ж роботу та навіть більше, їх було так само легко утримувати й приручати, але розводити їх було зручніше, позаяк вони могли розмножуватися самостійно.