Космічний телескоп «Габбл» відшукав нову рекордно далеку зірку — її світлу знадобилося 12,9 мільярда років, щоб досягти Землі. За оцінками, знайдена за допомогою гравітаційного лінзування WHL0137-LS або «Еаренділ», мінімум у 50 разів більша за Сонце за масою. Про нову рекордну для «Габбла» зірку вчені повідомили у статті, опублікованій у журналі Nature. Коротко її переповідають у блозі NASA, присвяченому телескопу.
«Еаренділ» позначена стрілкою. NASA, ESA, Brian Welch (JHU), Dan Coe (STScI), NASA, ESA, Alyssa Pagan (STScI)
У рамках програми Reionization Lensing Cluster Survey космічний телескоп «Габбл» націлився на 41 скупчення галактик, які можна використати для пошуку зірок методом гравітаційного лінзування. Він полягає в ефекті гравітаційного лінзування, у ході якого світло від далекого джерела викривлюється гравітаційним впливом «лінзи» — об'єкта, що знаходиться між джерелом та спостерігачем. І однією з цілей «Габбла» стала дуга лінзованої галактики WHL0137-zD1 на червоному зміщенні z=6,2, яку назвали «Дуга сходу Сонця» (Sunrise Arc). Лінзою їй служить галактичне скупчення WHL0137–08 на червоному зміщенні z=0,566. У цій дузі вчені і відшукали об'єкт WHL0137-LS або «Еаренділ» (Earendel), що у перекладі з давньоанглійської означає «ранкова зоря» або «світло, що сходить».
«Еаренділ» збільшена в тисячі разів лінзою галактичного скупчення перед собою, і це збільшення і її спостережувана яскравість не змінювалися протягом трьох з половиною років спостережень. Світлу «Еаренділ» знадобилося 12,9 мільярда років, щоб досягти Землі, і ми бачимо її такою, якою вона була за часів, коли вік Всесвіту становив всього 900 мільйонів років — 7 відсотків від його сучасного віку. Її абсолютна зоряна величина в ультрафіолетовому діапазоні складає -10, що дає змогу визначити її як поодиноку зорю з масою більшою за 50 Сонць.
Більшість зірок з масою більшою, ніж 15 Сонць, спостерігаються у подвійних системах із компаньйоном на відстані менше 10 астрономічних одиниць. Однак відношення мас цих подвійних систем зазвичай невелике, приблизно 0,5 або менше. Таким чином, у таких системах світло від більш масивної (і, отже, яскравішої) зірки домінуватиме у спостереженнях. Однак, судячи з оцінок світності, «Еаренділ» являє собою або масивну зірку О-типу на головній послідовності з ефективною температурою приблизно 60 тисяч кельвінів, і масою більше 100 сонячних, або зіркою, що проеволюціонувала у зірку О-, В- або А-типу з масою більше 40 сонячних і температурою від 8 до 60 тисяч кельвінів.
Так з «Еаренділ» «Габбл» побив свій попередній рекорд 2018 року, коли відшукав у 2018 році блакитного надгіганта MACS J1149- 2223 або «Ікар», яка існувала у часи, коли вік Всесвіту складав близько 4,4 мільярда років.
Сьогодні «Еаренділ» є найдальшою окремою зіркою, яка коли-небудь спостерігалася, а остаточно оцінити її характеристики вчені планують за допомогою космічного телескопа імені Джеймса Вебба. Він вже, до речі, займається однією, хоч і вже відомою, самотньою зіркою — за HD 84406 він налаштовує свої дзеркала, щоб вже влітку стати до наукової роботи.