Астрономи назвали взаємодію зір у подвійній системі джерелом незвичайно яскравих наднових, які взаємодіють із щільною газово-пиловою оболонкою навколо себе. Раніше науковці вважали, що така оболонка формується внаслідок потужних викидів речовини перед вибухом самої зорі. Але нове моделювання показало, що відповідальною за її формування може бути зоря-компаньйонка. Дослідження опублікували в журналі The Astrophysical Journal Letters.
Подвійна зоряна система Ета Кіля, оточена туманністю Гомункула — хмарою пилу та газу. Вона містить одну з найбільших і найяскравіших зір нашої Галактики. ESA / Hubble
Як зоря впливає на перетворення її компаньйонки на наднову?
Більшість масивних зір існують у подвійних системах, де можуть обмінюватися речовиною. За допомогою комп'ютерного моделювання науковці простежили еволюцію сотень таких систем і з'ясували, що на завершальних етапах життя одна із зір здатна інтенсивно втрачати речовину. Зорі масою 10-20 мас Сонця на відстані 1000-2700 радіусів Сонця від своїх компаньйонок можуть викидати речовину масою до 0,2 сонячних.
У результаті навколо такої зорі формується щільна оболонка, з якою взаємодіє ударна хвиля після вибуху наднової, роблячи її значно яскравішою. Астрономи також дійшли висновку, що такий сценарій може пояснювати приблизно 13 відсотків усіх наднових, які виникають внаслідок колапсу ядра масивної зорі. Це означає, що взаємодія подвійних систем може відігравати значно важливішу роль у формуванні наднових, ніж вважали раніше.
Які незвичні наднові вже виявляли астрономи
🔎 Яскравість наднової може збільшувати й те, що на шляху від неї до Землі світло проходить через масивну галактику, яка спричиняє гравітаційне лінзування. «Джеймс Вебб» знайшов зорю, світло від якої пройшло крізь три такі лінзи.
🧲 Іншим поясненням незвичної яскравості наднових є їхнє походження від магнітарів — нейтронних зір із потужним магнітним полем, що обертаються зі швидкістю до тисячі разів на секунду.
🌟 А за допомогою Дуже великого телескопа астрономи змогли вперше спостерігати найбільш ранні етапи розриву оболонки наднової зорі всього за 26 годин після виявлення спалаху зорі.
