Підгодівля рибою зробила австралійських афалін менш товариськими

Індійські афаліни в Австралії, яких регулярно підгодовують туристи, виявилися менш соціальними, ніж ті, хто звик самостійно шукати собі їжу. Як показало дослідження австралійських вчених, такі дельфіни не схильні формувати тісні зв'язки одне з одним. Ефект проявився і в дитинчат цих дельфінів — вони менше часу проводили за соціальними взаємодіями, ніж дитинчата матерів, що їх не підгодовують. Це може бути причиною високої смертності серед цих афалін, зазначається в журналі Animal Behaviour.

WHYALLA NEWS

WHYALLA NEWS

Чому дельфінів годують?

Туристична індустрія часто має значні негативні наслідки для місцевої дикої природи, зокрема через скорочення площ та руйнування природних територій. Водночас туризм до дикої природи (wildlife tourism) зазвичай розглядається як менш шкідливий, оскільки полягає у спостереженні за флорою та фауною в природних умовах. Утім, він теж супроводжується ризиками. Наприклад, таким туристам буває пропонують підгодовувати диких тварин. Окрім того, що це втручання може призвести до незбалансованого харчування, воно може посприяти поширенню захворювань та зростанню агресії у місцях годівлі, зменшуючи виживаність та чисельність популяцій.

У Західній Австралії на одній із туристичних локацій теж діє, причому легально, програма підгодівлі місцевих дельфінів. Там туристам пропонують годувати рибою з рук десяток індійських афалін (Tursiops aduncus), яких цим заохочують підбиратися ближче до берега. Але дослідження свідчать, що для самих дельфінів це може приносити більше шкоди, ніж користі: лише 38 відсотків дитинчат підгодованих самок доживають до трирічного віку, тоді як у решти самок — 77 відсотків. Морські біологи на чолі з ученими Університету Мердока припустили, що річ у втручанні людей у звичайні соціальні взаємодії дельфінів.

Яким чином перевіряли свою гіпотезу?

Протягом літа та зими 2017-2018 років вчені вивчали групу з 35 відомих афалін біля західноавстралійського узбережжя в Банбері. Із них 13 самок регулярно годувалися туристами: 4 самки під час лактації та їхні дитинчата, дві не лактуючі дорослі самки, одна незріла самка та один дорослий самець. За тваринами спостерігали із невеликого судна щоразу не менш як 20 хвилин, реєструючи поведінку, особливо взаємодії дельфінів та випадки випрошування їжі від людей (до човна дослідників афаліни іноді теж підпливали, але, нічого не отримуючи, швидко втрачали інтерес). Додатково вчені також проаналізували дані про 2 282 групи дельфінів, отримані з 2007 по 2016 роки, щоб зрозуміти типову поведінку цих тварин для оцінювання результатів.

Що не так із соціальними контактами австралійських дельфінів?

Афаліни справді проявили відмінності у соціальній поведінці. Ті, що їх підгодовували туристи, воліли менше взаємодіяти і частіше випрошували їжу. І хоча вони утворювали більші внутрішні групи (ймовірно, через перекриття локацій), але вони легше й частіше розпадалися, що вказує на слабкі зв'язки між особинами. Окрім цього, суттєво відрізнялися також площі, на яких ведуть активне життя тварини. Якщо для самостійних дельфінів показник складав приблизно 21,4 квадратного кілометра, то у тих, що їх підгодовують, — лише 11,3 квадратного кілометра.

Ефект підгодівлі стосувався не лише дорослих, а й дитинчат. Маленькі дельфіни, чиї матері приймають від людей їжу, теж були менш схильними до активної соціальної поведінки. Вони витрачали на соціалізацію у середньому лише одну годину на день, тоді як дитинчата самок, що лише самостійно живляться, — майже три години на добу. Також майже вдвічі більше часу (до восьми годин на день) малосоціальні дитинчата проводили за пошуком та випрошуванням їжі.

Науковці вважають, що ці результати можуть пояснити високу смертність дитинчат дельфінів, матерів яких підгодовують туристи. Ймовірно, дельфіни менше спілкуються, оскільки в умовах надходження їжі від людей потреба в кооперації зменшується. Але менша соціалізованість означає, що дитинчата можуть недоотримувати необхідного для подальшого життя досвіду комунікації. Наслідком цього можуть бути складнощі із набуттям нових важливих видів поведінки та погіршення здоров'я, репродуктивного успіху й виживаності, що супроводжують обмеження взаємодій у високосоціальних видів.

Автори підсумовують, що принаймні на узбережжі Банбері годівля дельфінів сприяє неприродній тактиці харчування, яка робить тварин менш соціальними, а дитинчат, можливо, ще й піддає ризику ранньої смерті. Вчені не виключають того, що менша соціальність може бути спричинена й індивідуальними особливостями, але вважають, що навряд чи ця риса самостійно може відповідати за описані відмінності у поведінці. Скоріше, підгодівля дає переваги для одинокого життя схильним до цього дельфінам.