У рамках свого дослідження науковець з Бразилії 40 000 разів наступав на отруйних змій жарарак, щоб дослідити, у яких умовах вони частіше кусатимуть людину. Виявилося, що на частоту нападів на людей впливали час доби, стать та розміри змії, а також — частина тіла, на яку наступали. Про результати дослідження науковець повідомив у статті журналу Scientific Reports.
👋 Слідкуйте за наукою разом з нами — підписуйтеся на наш телеграм та інстаграм, буде цікаво!
Як виникла ідея експерименту та як це сприйняли колеги науковця?
Донедавна те, чому саме отруйні змії обирають вкусити людину, було до кінця не з’ясовано, адже важливішим було розробити ефективні протиотрути на випадок, якщо людину таки вкусять. За словами дослідника Жуана Міґеля Алвес-Нунеша (João Miguel Alves-Nunes), герпетологам — вченим, які вивчають змій — часто доводиться вступати з цими тваринами у фізичний контакт, щоб вивчити їхні захисні механізми. Тож колеги з Інституту Бутантан сприйняли як черговий науковий виклик його задум визначити фактори, які змушують кусатися бразильських родичів гадюк звичайних жарарак (Bothropoides jararaca).
Як вчений наступав на змій?
В експериментах з отруйними зміями науковцям потрібно бути особливо обережними, тому дослідник взував високі шкіряні чоботи, обгорнуті захисною піною. Оскільки вчені вже знали, що між поведінкою жарарак у природі та в неволі немає суттєвої різниці, подальший експеримент ставили у контрольованих умовах лабораторії.
Науковці поміщали змій у кільце на підлозі лабораторії, давали зміям звикнути до нового оточення, а тоді Жуан Міґель ступав у кільце. Щоб перевірити захисні реакції жарарак, він наступав на підлогу поряд з різними частинами тіла змії, а також безпосередньо торкався їх чоботами. В експерименті брали участь 116 змій, а сумарна кількість повторів за різних умов склала 40 480 разів. Це дозволило вченим скласти більш повну картину того, коли жарараки більш схильні напасти на людину.
Що виявив експеримент?
Спостереження за поведінкою змій показало зв’язок між частотою нападів та навколишньою температурою, часом доби, розмірами, віком та статтю змій, а також частиною тіла, на яку наступав дослідник. Крім того, важливу роль мало правильне поєднання цих чинників.
Так, найбільш схильними вкусити людину виявилися молоді дрібні самки за вищих температур (близько 22 градусів Цельсія) у ранкові години. Дрібні самці, навпаки, нападали рідше і здебільшого тоді, коли наступали безпосередньо на них. Загалом у самок з віком схильність до нападу знижувалася, тоді як у самців залишалася на сталому рівні. Вчені також підтвердили логічне припущення, що змії були більш агресивними тоді, коли наступали їм на голову і кусалися у 44 відсотках випадків, а найменш агресивними тоді, коли торкалися хвоста — кусалися в 11 відсотках випадків.
Що науковці винесли з такого дослідження?
Перш за все, Жуан Міґель виявив у себе алергію на отруту одного з видів гримучих змій, з якими він намагався провести подібний експеримент. Попри те, що досліднику довелося провести в лікарні 15 днів, він вже поставив собі завдання порівняти силу укусу в гримучих змій та жарарак, адже гримучій змії вдалося прокусити його чоботи.
Але вчені також змоделювали частоту нападів змій для штату Сан-Паулу в Бразилії. Вони припустили, що найчастіше випадки укусів траплятимуться на узбережжі через вищі порівняно з плоскогір’ям температури та більшу кількість молодих самок у популяціях. Це співвідноситься з даними нападів жарарак у штаті, тобто результати їхнього моделювання можуть передбачати, де з більшою ймовірністю траплятимуться укуси та куди необхідно доставляти більше рятівної протиотрути.
- Сама зміїна отрута теж часто знаходить застосування у медицині. В одному з нещодавніх досліджень вчені додали її до складу хірургічного клею, завдяки чому він набув хороших кровоспинних властивостей.