Обсерваторія SOFIA зафіксувала молекули води у кратері Клавій, що знаходиться на видимій стороні Місяця. За оцінками, її кількість складає від 100 до 400 мікрограмів на один грам ґрунту. Астрономи припускають, що більша частина води знаходиться у порожнинах між зернами реголіту чи всередині скла, створеного ударами мікрометеоритів. Про це вони пишуть у журналі Nature Astronomy. Ще одна стаття у тому ж видання досліджує, як вода може лишатися на поверхні нашого супутника.
Що знайшли дослідники?
За допомогою інфрачервоної стратосферної обсерваторії SOFIA астрономи дослідили поверхню Місяця у пошуках молекулярної води. Зокрема, вони спостерігали регіон у високих південних широтах поблизу кратера Клавіус та частину Моря Ясності, розташовану біля екватора.
Неподалік від кратера Клавіус астрономи зафіксували специфічну довжину хвилі у 6 мікрометрів, унікальну для молекул води. Кількість цієї речовини тут коливається приблизно від 100 до 400 мікрограмів на один грам ґрунту. Для порівняння: у пустелі Сахара міститься у сто разів більше води. На іншій досліджуваній ділянці Місяця, у Морі Ясності, води дуже мало або зовсім немає, тож вчені використовували її для порівняння.
Звідки на Місяці вода?
Існує кілька джерел, що можуть слугувати для доставки чи створення води на Місяці. Мікрометеорити, що постійно атакують місячну поверхню, несуть невелику кількість цієї речовини та можуть відкладати її у реголіт при ударі. Окрім того, тут може бути задіяний двоступеневий процес, при якому зоряний вітер Сонця доставляє водень до місячної поверхні та викликає хімічну реакцію з мінералами, що містять кисень, у результаті чого утворюється гідроксил. Потім під час бомбардування мікрометеоритів він може перетворюватися на воду.
Де саме вона знаходиться?
Вода нестабільна на більшій частині місячної поверхні через високі температури та вплив сонячного світла. Однак водяний лід та інші летючі речовини затримуються біля полюсів Місяця, де існують великі постійно затінені регіони, зумовлені топографією супутника. У частинах полярних регіонів температури досить низькі, щоб термічне життя льоду тут могло бути довшим за вік Сонячної системи. Такі області називають «холодними пастками». Тож пошуки місячного льоду в основному були зосереджені на великих полярних кратерах з низькими температурами.
Тепер нове дослідження встановило, що дрібномасштабні тіні в полярних областях завдовжки від одного кілометра до одного сантиметра також можуть захоплювати воду. За підрахунками вчених, такі холодні пастки можуть покривати близько 40 000 квадратних кілометрів місячної поверхні.
Команда припускає, що виявлена ними вода, швидше за все, зберігається між зернами реголіту або у склі, створеному ударами мікрометеоритів.