Нільські крокодили розрізняють за криком дитинчат приматів, зокрема людських дітей, рівень їхнього стресу. До того ж вони роблять це точніше за людей, у яких є власні діти. Імовірно, така здібність допомагає рептиліям виявляти вразливішу здобич, вказує дослідження французьких вчених у журналі Proceedings of the Royal Society B, яке коротке описане на сайті журналу Science.
Нільський крокодил. Bernard DUPONT / Wikimedia Commons
Як перевіряли реакцію крокодилів на плач?
Науковці Сент-Етьєнського університету та Університету Ліону перевірили, як крокодили реагують на сигнали тривоги у приматів, що є їхньою потенційною здобиччю. Вони розмістили гучномовці уздовж чотирьох ставків марокканського зоопарку, кожний із яких населяло 25 нільських крокодилів (Crocodylus niloticus) різної статі. Відтак стали вмикати тваринам записи крику й плачу дитинчат трьох видів приматів: шимпанзе звичайного (Pan troglodytes), шимпанзе бонобо (Pan paniscus) та людини. Діти на записах мали різний рівень стресу. Наприклад, у випадку людей, дитина могла плакати через купання або через медичні маніпуляції, що супроводжується різним рівнем дискомфорту. Завданням науковців було прослідкувати за реакцією крокодилів на кожний запис.
Як поводилися крокодили, коли чули крик?
Крики не залишили рептилій байдужими: вони часто розшукували джерело звуку і навіть кусали гучномовець, однак реакція була не завжди неоднаковою. Крокодили були більш схильні реагувати на записи, на яких тварина чи людина більш стривожена. У випадку з дитячим плачем лише один із п'яти крокодилів відповів на крик з низьким рівнем стресу, але кожний третій — при високому рівні. Можливо, ця навичка допомагає крокодилам визначати вразливішу потенційну здобич, наприклад маля, що впало у воду. Утім, не виключено, що деякі крокодили реагували на дискомфорт іншої тварини й людини, проявляючи материнську турботу. При стресових сигналах від власних дітей крокодили-матері можуть обережно хапати малих у щелепи, прагнучи захистити від загрози.
Що цікаво, крокодили і люди по-різному впоралися із завданням. Рептилії, як з'ясувалося, розпізнають сильний стрес у приматів за такими універсальними характеристиками плачу як дисгармонія, раптові шуми й нерівномірні тони. Натомість люди, навіть з власними дітьми, орієнтуються частіше на висоту звуку, але цей показник сильно залежить від індивідуальних та видових особливостей, допускаючи вищу ймовірність похибки. Через це, наприклад, люди помилково визначали плач бонобо як при сильному стресі, навіть коли це не так, оцінюючи лише їхній високий крик.