Досліди австралійських науковців показали, що пуголовки жаби ага в Австралії, де вони є чужорідним видом, у кілька разів більш схильні до канібалізму, ніж їхні родичі з популяцій у природному ареалі. До цього призвела значна щільність інвазивних популяцій, яка посилила конкуренцію за ресурси між пуголовками жаби, йдеться у статті журналу Proceedings of the National Academy of Sciences.
Жаба ага. Benjamint444 / Wikimedia Commons
Що спонукало вчених вивчати жаб?
Інвазивні види, тобто такі, що є нетиповими на певній локації, можуть завдавати величезної шкоди екосистемам. Оскільки на новому місці вони часто виявляються без звичайних для них регуляторів чисельності, наприклад, хижаків та паразитів, то можуть за короткий час досягти значної чисельності. Так їм легше конкурувати за ресурси із місцевими видами, які на відміну від них мають ефективних стримувачів. Однак уже численні інвазивні організми можуть також конкурувати між собою, представниками одного ж виду. Подібне суперництво може проявлятися у канібалізмі.
Так, жаби ага, або очеретяні жаби (Rhinella marina), які природно населяють Центральну та Південну Америку, успішно окупували Австралію, де місцями щільність їхніх популяцій вдесятеро перевищує таку в природних ареалах. Там вони, як і вдома, часто розмножуються у тимчасових водоймах із дефіцитом ресурсів, де пуголовки живляться водоростями та детритом. Але позаяк їхня кількість може сягати великих значень, то пуголовки аги нерідко вдаються до поїдання яєць та менших родичів. Іноді це призводить до більш ніж 99-відсоткового зменшення виживаності кладок. Але невідомо, чи такий активний канібалізм є особливістю цього виду загалом або ж пристосуванням жаби до виживання в чужорідному середовищі. Тому вчені з Сіднейського університету та Університету Маккуорі вирішили порівняти рівні канібалізму в жаб ага з природних та інвазивних популяцій.
Як порівнювали канібалізм жаб?
Для початку вчені відловили в дикій природі кількох жаб ага в природній для них Французькій Гвіані, а також в Австралії. Ці тварини слугували лише для розведення, тоді як у дослідах використовували їхніх пуголовків. Загалом науковці провели із ними 514 дослідів для вивчення канібалізму. В одних до великого пуголовка підсаджували десяток маленьких, які щойно вилупилися, а через добу рахували кількість з'їдених із них. В іних до контейнера з пуголовками поміщали дві пастки: в одній із них були маленькі пуголовки, а іншу залишали порожньою. Зрештою вчені рахували, скільки великих пуголовків жаб потрапили у пастки.
Що дізналися про земноводних нового?
Перший дослід показав, що більш схильними до канібалізму є все ж пуголовки із австралійських популяцій жаб аг. Вони у 2,5 рази частіше поїдали юних родичів. Результати другого досліду тільки підтвердили цей висновок. Якщо американські пуголовки однаково часто потрапляли і в пусті пастки, і в пастки зі щойно вилупленими родичами, то австралійські помітно частіше виявлялися в камері з маленькими пуголовками, а якщо точніше, то у 29,5 разів частіше. Це вказує на те, що інвазивних, схильних до канібалізму жаб приваблюють хімічні речовини, які виділяють пуголовки невдовзі після того, як вилупилися.
На думку науковців, їхні результати свідчать на користь припущення, що інвазивні жаби ага розвинули схильність до канібалізму внаслідок конкуренції між собою у чужому середовищі. Зі свого боку, це призвело до того, що пуголовки австралійських популяцій стали розвиватися швидше за популяції в природних ареалах, щоб раніше вирости й стати менш вразливими до родичів-канібалів, які здатні поїдати тільки маленьких пуголовків.
Про те, як люди умисно й ненавмисно сприяють поширенню інвазивних видів, до яких негативних наслідків це може призвести та як їм запобігти, ми писали у статті «Біологічні інвазії. Як екзотичні квіти в саду можуть спричинити екологічне лихо?».