Європейські науковці проаналізували геном мікроскопічних кліщів Demodex, які населяють пори всередині людської шкіри. Вони відмітили, що у цих кліщів відбулося суттєве зменшення геному та спрощення морфології, завдяки чому вони стали сильно покладатися на своїх хазяїнів, тобто людей. Наслідком таких змін може стати вимирання, діляться думкою вчені в статті журналу Molecular Biology and Evolution.
Мікрофотографія Demodex follicularum. Sky News
На шкірі людини можуть проживати мікроскопічні кліщі демодекс двох видів: Demodex folliculorum, який живе у волосяних сумках, та Demodex brevis, що селиться у сальних залозах. Вдень вони ховаються вглибині шкіри і лише вночі вилізають на поверхню, щоб шукати партнера та спаровуватися. Зазвичай їхня присутність ніяк не турбує власників, але іноді вони спричиняють шкірні захворювання. Кліщі настільки поширені у людській популяції, що близько 90 відсотків населення співіснують із ними, із переважанням серед них людей літнього віку. І вчені Бангорського університету й Університету Рединга з британськими та австрійськими колегами вирішили детальніше дослідити тих, хто завжди залишається поруч.
Вчені провели повне секвенування ядерного та мітохондріального геномів Demodex folliculorum. Вивчення показало, що у кліщів один із найменших геномів серед членистоногих (менший лише в кліща, що паразитує на помідорах), а крім того вони мають найменшу кількість кодуючих білки генів (усього 9 707). Пояснюють це тим, що вони не мають природних хижаків чи конкурентів на нашій шкірі, тому відчувають менший тиск добору.
Через те, що кліщі демодекс утратили гени стійкості до ультрафіолету, вони уникають покидання схованки в шкірі вдень. Але генів циркадних ритмів, які б контролювали активність, теж немає. Натомість, вчені кажуть, кліщі орієнтуються на мелатонін, який поїдають разом із виділеннями шкіри — його концентрація у більшості людських тканин зростає з сутінками. Неочікувано, що D. folliculorum позбувся й значної кількості генів, які важливі для здійснення репарації ДНК.
Кліщі також пройшли морфологічне спрощення. Наприклад, кожну їхню ногу рухають усього три одноклітинні м'язи. А ще, на стадії німфи кліщі втрачають суттєву частину клітин, тоді як в інших членистоногих при дорослішанні клітин більшає. Це дещо суперечить уявленню про те, що кількість клітин у паразитів зменшується на ранніх стадіях розвитку. Іншим цікавим відкриттям стало виявлення у демодекса ануса: вважалося, що протягом нетривалого життя (близько двох тижнів) кліщ не випорожнюється, накопичуючи у собі відходи, які при смерті тварини вивільняються та спричиняють запальні захворювання шкіри. Утім, хоч і маленький, але анус у них є, отже роль кліщів у хворобах шкіри може бути неправдивою або перебільшеною. Не виключено, що насправді ці істоти підтримують здоров'я шкіри, очищуючи пори.
Анус D. folliculorum (вказано стрілкою). University of Reading
Переглядаючи результати генетичного дослідження, вчені поміркували над майбутнім D. folliculorum. Організми, які втрачають важливі для відновлення ДНК гени, часто мають меншу тривалість життя, що зрештою може посприяти вимиранню. Окрім того, сильна залежність від хазяїна не в ролі патогену теж веде до зникнення, зазначають автори. Демодекс може не встигнути досягти стабільних, непатогенних взаємовідносин із людиною.