Термін «стрес» набув широкого вжитку в науковій літературі після публікації у 1930-х роках дослідження щодо його впливу на розвиток виразки у лабораторних пацюків. З тих часів і донині вчені ламають голову над тим, які ще хвороби він може викликати і чому ми всі так по-різному на нього реагуємо. Результати цих наукових пошуків виклав у своїй книзі «Чому зебри не страждають на виразку?» американський нейроендокринолог, професор Стенфордського університету Роберт М. Сапольські. У книзі, що вийшла у видавництві «Фабула», автор простою і зрозумілою мовою пояснює фізіологічні процеси, що виникають у нашому організмі у відповідь на стресові умови, а також розповідає, чому леви не турбуються через іпотеку, а зебри не страждають на виразку. Пропонуємо вам ознайомитися з уривком книги, який висвітлює основні причини появи виразки і розкриває її взаємозв’язок зі стресом.
«Фабула»
ВИРАЗКА
Нарешті ми дісталися до захворювання, з якого почався шлях поняття «стрес» до слави і багатства. Виразка — це дірка в стінці внутрішнього органу. Виразка, що з’являється в шлунку або суміжних органах, називається пептичною виразкою. Виразка безпосередньо в шлунку називається виразкою шлунка; та, яка трохи вище шлунка,— виразкою стравоходу; на межі шлунка та кишечника — виразкою дванадцятипалої кишки (найрозповсюдженіший вид).
Пептична виразка була одним з трьох симптомів, які Сельє виявив більш ніж 60 років тому, коли піддав лабораторних щурів низці неспецифічних неприємностей. Відтоді виразка шлунка серед широкого загалу стала найбільше асоціюватися з поняттям «хвороба, викликана стресом» — людина довгий час переживає негативні емоції і в стінках її шлунка з’являються дірки.
Більшість лікарів-практиків погоджуються, що існує вид виразки, який відносно швидко (інколи за декілька днів) формується в організмі людини, що перебуває в надзвичайно скрутному становищі — має кровотечу, загальне зараження, рани через нещасний випадок або операцію, опіки значної поверхні тіла тощо. Такі «стресові виразки» у гострих формах можуть становити загрозу життю.
Але в питанні виразок, що формуються поступово, виникло багато суперечок. Всі, включно з лікарями, звикли вважати, що основною причиною появи виразки є стрес. Проте сталася одна революційна подія, яка докорінно змінила уявлення про виразку.
1983 року була винайдена бактерія під назвою гелікобактер пілорі. Цей нікому не відомий мікроорганізм виявив нікому не відомий австралійський спеціаліст з лабораторної діагностики Роберт Воррен. Він зацікавив своїм відкриттям ще менш відомого молодшого колегу Баррі Маршалла, який зафіксував, що ця бактерія завжди є в біопсії шлунків людей, які страждають на виразку дванадцятипалої кишки та запалення шлунка (гастрит). Він припустив, що ця бактерія насправді і спричиняє запалення та виразку, заявив про це всьому світові (гастроентерологічному) на кон- ференції і був висміяний. Причиною виразки могла бути дієта, генетика, стрес — але не якась там бактерія. Всі про це знали. До того ж, шлунок має надзвичайно кислотне середовище, бо в шлунковому соку міститься соляна кислота, тому ніяка бактерія там не всидить. Люди багато років вважали шлунок стерильним місцем, а бактерія могла з’явитися там лише шляхом зараження з вини недбалого лікаря.
Маршалл доповів, що бактерія була збудником гастриту та виразки в мишей. «Це прекрасно, але організм мишей працює інакше, ніж у людей»,— відповіли йому. Тоді Маршалл героїчно ковтнув розчин з геліко- бактером і викликав гастрит у самого себе (можливо, про це колись знімуть фільм). і все одно його проігнорували. Зрештою, спеціалісти з цієї сфери втомились слухати його безкінечну балаканину про трикляту бактерію на кожній конференції і вирішили провести декілька експериментів, щоб довести, що Маршалл помиляється. Та з’ясували, що він мав цілковиту слушність.
Виявилося, що гелікобактер пілорі може жити в кислотному середовищі шлунка, оскільки має кислотостійку структуру і загорнута в захисний бікарбонат, наче у спецодяг. і ця бактерія, ймовірно, є причиною 85–100 % випадків виразки, а також раку шлунка в західних країнах. Майже 100 % жителів країн, що розвиваються, інфіковані гелікобактером. Можливо, це найбільш розповсюджена хронічна бактеріальна інфекція серед людей. Ця бактерія інфікує клітини оболонки шлунка, викликаючи гастрит, що якось погіршує здатність клітин оболонки дванадцятипалої кишки захищати себе від кислот шлунка. Так, за «сприятливих» умов ви отримуєте дірку у стінці дванадцятипалої кишки.
Залишається уточнити ще багато деталей, але найграндіознішим тріум- фом Маршалла та Воррена стала демонстрація того, що антибактеріальні препарати, як-от антибіотики, є найвидатнішим винаходом (після нарізаного хліба) для боротьби з виразкою дванадцятипалої кишки — вони здатні подолати виразку так само ефективно, як і антациди та антигістамінні препарати (що були основним методом лікування раніше), та, що найкраще, на відміну від наслідків інших видів лікування, виразка після антибактеріальних препаратів не повертається (принаймні до наступного зараження гелікобактером).
Коли колеги-науковці вже звикли до тріумфального відкриття Маршалла та Воррена, вони вирішили помститися гелікобактеру. і це цілком зрозуміло, враховуючи прагнення сучасної медицини орієнтуватися на точні моделі, а не дивні психосоматичні теорії. Центр із контролю та профілактики захворювань розіслав навчальні брошури лікарям по всій Америці, рекомендуючи їм розповісти своїм пацієнтам, що стрес насправді не має жодного відношення до пептичної виразки. Лікарі були надзвичайно щасливі від цього — адже їм більше не доведеться сідати зі своїми пацієнтами, хворими на виразку, зазирати їм у вічі, вести задушевні бесіди про їхнє життя. Відбулася, як назвали це одні дослідники, «гелікобактеризація» досліджень про взаємозв’язок між стресом і виразкою, оскільки кількість статей про стрес як компонент появи виразки різко зменшилася. Не треба нам забивати голову всією цією психологічною маячнею — ми тут займаємося справжньою наукою і в нас навіть є бактерія з серйозною латинською назвою Однак проблема в тому, що однією бактерією тут не могло обійтися. По-перше, майже в 15 % випадків виразка дванадцятипалої кишки з’яв- ляється в людей, в організмі яких не виявлено ні гелікобактера, ні жодної іншої відомої бактерії, пов’язаної з цією хворобою. До того ж, лише 10 % людей, інфікованих гелікобактером, мають виразку. Отже, для появи виразки самої лише бактерії гелікобактер пілорі недостатньо, має бути щось іще. інколи це «щось іще» є нашою буденною звичкою, що становить чинник ризику,— вживання алкоголю, паління, звичка пропускати сніданки, приймати у великій кількості нестероїдні протизапальні препарати, як-от аспірин. Це також може бути генетичною схильністю до продукування надмірної кількості кислоти або мінімальної кількості слизу, який потрібен для захисту оболонки шлунка від кислоти.
Одним з додаткових чинників є і стрес. Дослідження за дослідженням, навіть уже після підйому популярності бактерії, показали, що виразка дванадцятипалої кишки з більшою ймовірністю виникає в роздратованих, пригнічених людей або таких, що переживають складні життєві ситуації (ув’язнення, війну, природні лиха). Аналіз усіх проведених досліджень показав, що 30–65 % пацієнтів з пептичною виразкою піддаються дії психосоціальних чинників (тобто стресу). Проблема в тому, що стрес змушує людей більше палити і вживати алкоголю. Отже, мабуть, стрес збільшує ризик появи виразки через те, що підвищує частоту чинників ризику, пов’язаних зі шкідливими звичками. Але ні — після того як людина усуває ці чинники, стрес усе одно призводить до підвищення ризику появи виразки у двічі-тричі.
Гелікобактер дійсно викликає виразку, але лише в поєднанні з іншими чинниками, включно зі стресом. Це можна визначити за допомогою статистики, якщо обстежити натовп людей, хворих на виразку, а тоді провести математичний аналіз, який буде враховувати бактеріальне навантаження, наявність шкідливих звичок і стрес (саме це і називається комплексним аналізом). Ви побачите, що виразка може з’явитися за наявності лише одного чинника (бактеріального навантаження, стресу або шкідливої звички), якщо цей чинник дуже сильно виражений або підсилюється двома іншими. Наприклад, якщо ви піддали лабораторних щурів дії психологічних стресогенних чинників, у них з’явиться виразка — але тільки якщо вони не живуть у стерильному середовищі, у якому немає гелікобактера.
Тож як стрес загострює процес формування виразки? Минуло вже близько 60 років після того, як Сельє діагностував у своїх щурів виразку, а ми ще й досі не можемо цього точно зрозуміти. Однак є декілька найбільш вірогідних сценаріїв.
Кислотний рикошет. Для того щоб зрозуміти цей механізм, нам доведеться усвідомити похмуру реальність стосовно того, які дивні речі ми їмо і сподіваємося, що наш шлунок їх перетравить. шлунок здатен впоратися з деякими нашими смаковими вподобаннями лише завдяки наявності в його арсеналі потужної зброї знищення. Звісно, стискання допомагають, але основна зброя — це соляна кислота, яка виливається в шлунок з клітин його оболонки. Соляна кислота має надзвичайно високу кислотність. Це прекрасно, але само собою виникає питання — чому тоді шлунок не перетравлює сам себе? Якщо ви з’їсте чий-небудь шлунок, то ваш розітре його на порох. Як стінки вашого шлунка залишаються цілими та неушкодженими? Загалом шлунок має докласти багато зусиль для свого захисту: сформувати багатошарову стінку і вкрити її щільним, пом’якшувальним слизом, який створює захисну зону між стінкою і кислотою. До того ж, у шлунок надходить бікарбонат для нейтралізації кислоти. Так ваша їжа в чудесний спосіб перетравлюється.
Тоді наступає стресовий період, який триває місяцями. Ваш організм скорочує секрецію кислоти, адже дуже часто процес травлення пригнічується. Під час цього періоду шлунок вирішує накопичити собі трохи енергії і вдається до хитрощів. Він уже не так сумлінно потовщує свої стінки, продукує менше слизу та бікарбонату і в такий спосіб запасає потроху енергії. А чому ні? Все одно під час стресу і кислоти не так багато. Стресовий період завершується. Ви вирішуєте відсвяткувати це вели- ким шоколадним тортом, запускаєте свою парасимпатичну нервову систему, активуєте секрецію соляної кислоти і… оборонні споруди починають хитатися. Стінки шлунка потоншали, потрібного товстого шару слизу немає, бікарбонату занадто мало. Декілька таких напружених періодів, посилених бактеріальною інфекцією, і ви точно матимете виразку.
Уявімо, що ви вже деякий час переживаєте дуже стресовий період у своєму житті і почали хвилюватися, що у вас може з’явитися виразки. Що робити? Ви можете бути певні, що будете відчувати стрес кожної секунди свого подальшого життя. Ви точно уникнете виразки внаслідок надмірної секреції соляної кислоти, але, безсумнівно, помрете від якоїсь з мільярду інших причин. Парадокс у тому, що за цього сценарію виразки формуються не так під час самого стресу, як під час відновлення після стресу. Вважається, що декілька короткочасних стресів становлять більший ризик появи виразки, ніж один довготривалий стресовий період, і експерименти на тваринах загалом довели цю гіпотезу.
Знижений кровообіг. Як ми вже знаємо, у разі надзвичайної ситуації організм прагне доправити до м’язів, що працюють, максимальну кількість крові. У відповідь на стрес симпатична нервова система скеровує кров від органів шлунково-кишкового тракту до важливіших місць — згадайте чоловіка з простреленим животом, чиї нутрощі біліли через зниження кровообігу кожного разу, коли він сердився чи дратувався. Якщо стресова ситуація, яку ви переживаєте, спричиняє значне зниження припливу крові до органів шКТ (наприклад, унаслідок кровотечі), у стінках шлунка починають відбуватися маленькі інфаркти через нестачу кисню. Далі формуються ділянки некротичної (змертвілої) тканини, які є будівельними цеглинками для виразки.
Цей стан виникає, найімовірніше, з двох причин. Перша пов’язана зі зниженням кровообігу: вимивається менше накопиченої кислоти. Друга причина стосується чергового парадоксу біології. Ми всі, з очевидних причин, потребуємо кисню і без нього почуватимемося дуже кепсько. Але в процесі перенесення кисню до клітин інколи може формуватися такий небезпечний клас сполук, як-от вільні радикали. Зазвичай, інший клас сполук — гасителі вільних радикалів — допомагає позбутися цих поганців. Однак є низка доказів, що коли приплив крові (а отже, і постачання кисню) до органів системи травлення знижується під час хронічного стресу, шлунок перестає виробляти гасителі, які захищають організм від кисневмісних радикалів. Для періоду стресу це не так уже й погано (тому що кисневмісних радикалів достатньо мало), адже це мудрий спосіб зберегти енергію під час кризи. Проте після завершення стресу, коли кров, під зав’язку наповнена киснем відновлює свій плин і виробляється звична кількість кисневмісних радикалів, шлунок опиняється у складній ситуації. Без достатньої кількості гасителів вільні радикали починають вбивати клітини у стінках шлунка, а якщо організм у цей час також має бактеріальну інфекцію — ви отримуєте виразку. Зауважте подібність цього сценарію до кислотного рикошету. В обох випадках ураження стається не під час стресу, а після нього і не тому, що стрес збільшує масштаби проблеми (наприклад, кількість продукованої кислоти або кількість кисневмісних радикалів), а тому, що органи травлення послабляють свої захисні механізми в період стресової ситуації.
Зниження імунітету. Гелікобактер як бактерія запускає імунну систему організму для боротьби з нею1. Як ви незабаром дізнаєтесь у нудотних подробицях з Розділу 8, хронічний стрес пригнічує імунітет і ослаблені захисні механізми організму дозволяють гелікобактеру спокійно розмножуватися.
Недостатня кількість простагландинів. За цього сценарію, у шлунку час від часу починають з’являтися мікровиразки через цілком прогнозовано виснаження організму. За звичайних обставин, організм може усунути цю проблему, продукуючи простагландини — речовини, які сприяють процесу одужання, посилюючи кровопотік крізь стінки шлунка. Однак під час стресу синтез простагландинів зупиняється дією глюкокортикої- дів. Отже, стрес не стільки викликає формування виразок, скільки знижує здатність організму виявити таке формування на ранній стадії та загоїти виразки. Поки що не виявлено частоту повторення саме цього сценарію формування виразки під час стресу. (Аспірин також заважає синтезу простагландинів, тому аспірин може посилювати кровотечу виразки.)
Стискання шлунка. За невідомих причин, стрес викликає повільні, ритмічні стискання шлунка (приблизно одне стискання за хвилину). і, за невідомих причин, здається, що це збільшує ризик появи виразки. За однією версією, приплив крові до шлунка порушується під час прискорення стискань, що викликає маленькі спалахи ішемії (проте ця версія не має багато доказів). інша версія говорить, що стискання механічно пошкоджують стінки шлунка. Механізм цього пошкодження поки не встановлено. Більшість із наведених сценаріїв є добре підтвердженими шляхами формування виразки. і більшість із них можуть виникати щонайменше за певних типів стресогенних чинників. Одночасно може відбуватися декілька сценаріїв, і різні люди схильні до появи різних процесів під час стресу і різного ступеня ймовірності взаємодії цих процесів з бактеріальною інфекцією. Звісно, з часом учені виявлять нові механізми впливу стресу на формування виразки, але поки що нам вистачає і відомих механізмів. На думку лікарки Сюзан Левенштайн, найдотепнішої людини на планеті, яка пише про гастроентерологію, пептичні виразки — це найдостовірніша модель сучасної етіології1. Стрес не викликає формування пептичної виразки. Але він сприяє появі біологічних негативних чинників, які насправді спричиняють появу виразки, або загострює дію цих чинників, або знижує здатність вашого організму боротися з ними. Це є класичною взаємодією між органічним (бактерії, віруси, токсини, мутації) та психогенним компонентами хвороби.