Місячна гравітація визначила циклічність росту мангрових лісів Австралії

Британські вчені помітили суттєву залежність росту крони мангрових лісів Австралії та циклів зміни місячної орбіти. Приблизно кожні 18,6 року місячна гравітація зменшує висоту припливів до мінімуму, а потім збільшує до максимуму, що визначає, скільки прибережні мангрові зарості отримують води і наскільки можуть розростатися. Про таке пишуть автори у статті Science Advances.

Що цікавило вчених у мангрових лісах?

Єдиний супутник нашої планети, Місяць, має величезний вплив на життя. Його світло скеровує водних тварин і птахів під час міграції, а гравітація визначає припливи й відливи, із якими синхронізуються життєві цикли численних організмів. А завдяки дослідженню вчених Ексетерського університету стало відомо про ще один взаємозв'язок космічного тіла й земного життя. Вони натрапили на нього, коли займалися вивченням пологу мангрових лісів на узбережжі Австралії на основі супутникових знімків за 1987-2020 роки. Вчені помітили, що в одні роки мангрові зарості більші, а в інші менші, причому демонструючи певну циклічність, але не могли знайти цьому пояснення.

У чому виявилася причина коливань?

Розв'язання знайшлося, коли автори зіставили коливання рослинності з регулярною, циклічною зміною осі обертання Місяця. Повний такий цикл займає 18,6 року і суттєво впливає на припливи. Приблизно половину цього часу Місячна гравітація сприяє збільшенню припливів, а в іншу половину — зменшує їх. Унаслідок цього в перші 9,3 року мангрові зарості на прибережжі сильніше й глибше омиваються водою і тому мають змогу розвивати густішу крону, а в іншу половину отримують менше вологи, обмежуючи свій ріст. Дослідники з'ясували, що ця циклічність зміни орбіти Місяця є основним регулятором величини пологу мангрового лісу на більшій частині Австралії.

Це відкриття може допомогти краще передбачати, як зміна клімату впливатиме на екосистеми мангрових лісів і здатність останніх поглинати вуглекислий газ. Вчені з'ясували, що коливання орбіти Місяця взаємодіють зі значними кліматичними явищами. Наприклад, що у 2015-2016 роках, коли було зареєстровано найбільш масову загибель мангрових заростей на австралійському узбережжі довжиною понад 1000 кілометрів, стався збіг Ель-Ніньйо та найменших приливів, обумовлених особливостями місячної орбіти у той час, які були на 45 сантиметрів нижчими за максимум. Таким чином мангрові ліси переживали вкрай сильну посуху, що могло посприяти масовій загибелі рослин.