Мистецтво здаватися. Коли відмова від цілі робить нас щасливішими?

Лисиця з байки Езопа, яка не змогла дістати виноград і вирішила, що він все одно кислий і не вартий зусиль, століттями була символом слабкодухості та самовиправдання. Сучасна культура лише підлила масла у вогонь: мотиваційні спікери та бізнес-література вчать нас «ніколи не здаватися» і йти до мети попри біль і — часом — здоровий глузд.

Але що, якщо ця стратегія помилкова? Масштабний метааналіз доводить: іноді найкраще, що можна зробити для свого психічного здоров'я, — це вчасно зупинитися. Розповідаємо, чому «героїчна» наполегливість може змусити втратити мотивацію взагалі та як відмовлятися від цілей із користю для себе.

Пастка «успішного успіху»

У повсякденному житті наполегливість у досягненні мети часто вважають ключем до успіху. Роботодавці шукають «стійких» працівників, мотиваційні книжки закликають «ніколи не здаватися», а популярна культура романтизує героїв, які ідуть до своєї мети попри все.

Однак реальність складніша. Створюючи цілі, ми не завжди об’єктивно оцінюємо свої емоційні, фізичні та фінансові ресурси та часто сподіваємося досягти більше, ніж можемо насправді. А часом зміна обставин може знецінити мету або зробити її недосяжною.

Тому часто плани доводиться коригувати. Наприклад, можна від мети повністю відмовитися. А можна відмовитися від однієї цілі, але обрати іншу. Або змінити початковий задум так, щоб його досягнення стало більш реалістичним.

Хоча деякі дослідники (та роботодавці) вважають цілеспрямованість рисою особистості, важливо розуміти, що це не зовсім так. Насправді рішення продовжувати рух до мети чи відмовитися від цього люди часто приймають ситуативно. Тобто відмова від певної важкодоступної цілі не обов’язково є ознакою слабкості характеру. Натомість таке рішення може бути зумовлене виключно конкретною ситуацією та обставинами.

Ба більше, хоча може здаватися, що покинути ціль або змінити її легше, ніж виявити більше наполегливості та досягти її, насправді зміна планів пов’язана з переоцінкою цінностей, самоідентичності та уявлень про світ. Це не легше, ніж продовжувати долати перешкоди, — часом відмова від амбіцій потребує ще більшої мужності.

Тож хоча зазвичай вчені досліджують процеси досягнення цілей, не менш важливо вивчати й процеси відмови від них.

Науковий підхід до відмови від задуманого

Нещодавно науковці з Данії, Франції, Бельгії, Британії, США й Австралії об’єдналися та провели метааналіз, опублікований у журналі Nature Human Behaviour. До аналізу увійшли 235 якісних досліджень і понад 1400 різних зв’язків між досягненням або відмовою від цілей і станом учасників цих досліджень. Це дозволило вивчити те, як особистісні фактори та середовище впливають на здатність відмовлятися від цілей чи адаптувати їх, і які наслідки це має для психіки.

Відмова від цілі — процес, за якого людина свідомо вирішує «відпустити ціль». Справжня відмова відбувається тоді, коли людина полишає свій задум одночасно на когнітивному (думки) та поведінковому (дії) рівнях. Інакше людина може автоматично продовжувати дії навіть після втрати інтересу або мріяти про результат, нічого не роблячи.

Люди з більшою імовірністю відмовлялися від цілей, якщо:

1. Отримували критику щодо доцільності їхніх дій, наприклад «Те, що ти робиш, нікому не потрібно».
2. Відчували загрозу чи небезпеку.
3. Потрапляли у «кризу діяльності» — стан, коли не зрозуміло, що робити далі.

Також виявилося легше «відпустити» ціль, нав'язану ззовні, ніж ту, що пов'язана з самоідентичністю.

Відмовитися від цілі заради себе

Як з’ясувалося, люди, що відмовлялися від недосяжної мети, мали менші рівні стресу, нижчі показники тривожності та депресії. Сліпа наполегливість, навпаки, була пов’язаною з погіршенням психічного стану. Важко залишатися «на позитиві», якщо докладені зусилля раз за разом обертаються невдачею, витрати зростають, а результату не видно. Деякі дослідники навіть описували депресію як корисну реакцію в тому сенсі, що вона змушувала відмовитися від недосяжних цілей та припинити марні витрати ресурсів.

Можна припустити, що відмова від задумів приносить лише короткочасне полегшення, за яким настає відчуття втрати сенсу та мети. Однак, навіть довготривалі дослідження не підтвердили появу таких наслідків.

Негативні емоції не лише самі по собі відвертають бажання продовжувати рух до цілі, але і спонукають до реалістичної переоцінки співвідношення ресурсів та витрат. У результаті людина може створити більш досяжні плани. Тож відмова від цілей часом діє як «психологічний запобіжник», не допускаючи емоційного виснаження, та дає можливість перейти до наступного етапу.

Повернутися та досягнути бажаного

Повторне залучення до цілі відбувається тоді, коли після відмови від однієї цілі людина знаходить іншу, формує спрощену версію попередньої, або придумує нові способи досягнення раніше поставленої мети.

Зміна цілей потребує переоцінки попередніх установок. На це людина витрачає значну кількість когнітивних та емоційних ресурсів. Тому до повторного залучення до цілей схильні люди, які впевнені в собі, самостійні та оптимістичні.

Як підтвердив метааналіз, процес повторного залучення до цілей пов’язаний із нижчими показниками стресу, суїцидальних думок, депресії та тривожності. Водночас люди, які повернулися до своїх цілей після відмови від них і переосмислення, мали більше відчуття особистісного зростання, здатності керувати власним життям, самоприйняття, задоволеності життям і позитивних емоцій загалом. Подібні закономірності зберігалися навіть тоді, коли аналізували довготривалі дослідження.

Однак, схоже, що найбільш корисною для психіки є здатність гнучко коригувати цілі.

Зміна планів також може бути корисною

Гнучкість у коригуванні цілей — поняття, що описує готовність людини змінювати свої плани так, щоб вони краще відповідали її можливостям, ресурсам та потребам у конкретний момент.

За підсумками метааналізу, здатність до гнучкого коригування цілей була пов’язаною з кращим психічним, соціальним та фізичним благополуччям, відчуттям сенсу у житті, задоволеністю життям, особистісним зростанням, автономією та позитивними емоціями. Водночас люди з цією здатністю рідше відчували прояви тривожності, депресії та негативних емоцій. Ці закономірності також підтвердили у довгострокових дослідженнях.

Як і у випадку з повторним залученням до цілей, спокійно коригувати свої задуми можуть ті люди, які почуваються достатньо захищеними, впевненими у собі та володіють емоційною стійкістю. Ці риси дозволяють їм досліджувати різні варіанти майбутнього та альтернативні шляхи втілення бажаного, а також зберігати емоційну та ментальну рівновагу після переоцінки цілей.

Взаємодія між гнучким коригуванням цілей та психічним благополуччям двостороння. Стан психічного благополуччя дозволяє адаптувати цілі, а своєчасна адаптація планів дозволяє людині створювати нові можливості, що веде до подальшого зростання психічного та фізичного благополуччя.

План Б як суперсила

Хоча відмова від переслідування важкодоступних цілей не обов'язково приносить щастя, вона може запобігти погіршенню психічного стану на тлі постійних невдач. А встановлення нових, реалістичних цілей на заміну старим не тільки захищає від стресу, але й підвищує рівень благополуччя, створюючи нові можливості.

У мінливому світі гнучкість у прагненні до цілей — це не слабкість, а сила. Вона дозволяє уникнути розчарувань, зберегти мотивацію та інтерес до життя. Тож наступного разу, коли мета здаватиметься недосяжною, згадайте лисицю: можливо, «виноград» справді не вартий зусиль.

Авторка — докторка філософії в галузі педагогічних наук