Ревнощі глибоко вкорінені в людських стосунках — і недарма, адже вони є проявом давньої еволюційної стратегії, спрямованої на успішне розмноження. Разом із цим ревнощі трапляються не лише в людей, але й у різних тварин — від моногамних лебедів до морських слонів, які оберігають свій гарем.
Як людські прояви ревнощів відрізняються від тваринних, чи було для них місце у суворих умовах палеоліту та для яких культур це явище геть не притаманне — розповів антрополог, автор науково-популярних книг «Homo eroticus. Любовна прихильність у дзеркалі еволюції», «На зорі людської цивілізації» та «Втрачаючи голову від кохання. Інтимні одкровення братів наших менших», Сергій Клемін.
Чому ревнощі — не лише людська вада. GIPHY
Генетичне викриття невірності
Широка доступність ДНК-тестів породила в суспільстві цікаве явище, пов’язане зі встановленням батьківства: виявляється, чоловіки часто виховують не своїх дітей, навіть не підозрюючи про це. Автори американського дослідження під керівництвом Ешлі Шепард (Ashley Shepard) провели роботу з понад тридцятьма учасниками, які після генетичного тесту дізналися про те, що хтось із батьків був їм не рідним. Діти в таких сім’ях, навіть якщо пройшли ДНК-тест у дорослому віці, частіше відчували смуток, горе, втрату та навіть гнів, аніж цікавість, полегшення та здивування.
На жаль, зради в сім’ях, зокрема благополучних, — явище не рідкісне. Тому й ревнощі, що виникли в древньому тваринному світі, є одним з інструментів контролю статевої поведінки партнерів, що в цілому дозволяє знизити ризик інвестицій у чужі гени. Виникає питання: чи завжди ревнощі доречні? Скоріш за все, ні; особливо в тих випадках, коли вони стають деструктивними та неконтрольованими. Отже, спробуємо розібратися в цьому докладніше.
Перше попередження
Представники багатьох біологічних видів демонструють власницьке ставлення до своїх статевих партнерів. Люди – не виняток. Одним із проявів такого ставлення є сигнали, які дають зрозуміти потенційному супернику, що він тут зайвий. При цьому демонстративні сигнали, які покликані відлякати конкурентів, можуть бути словесними та фізичними. Прикладом словесного сигналу може бути прагнення чоловіка публічно повідомляти, що жінка є його законною дружиною, — таким чином він прагне попередити суперників про те, що з цією жінкою фліртувати не можна.
Фізичні сигнали можуть виявлятися в тому, що партнери триматимуться за руки або обійматимуся в публічному місці, даючи зрозуміти іншим, що вони не потребують нових партнерів. Такі демонстративні сигнали, які «відлякують» сторонніх суперників, активно використовують як жінки, так і чоловіки. При цьому, як зазначають науковці, такі сигнали виявляються досить ефективними. По суті, надягання обручок або фото на аватарці в соціальних мережах, де подружжя в обіймах один одного, є саме потужним сигналом потенційним суперникам про те, що цей партнер вже зайнятий.
Патрулювання для збереження стосунків
Ще одним засобом, до якого часто вдаються люди та тварини для охорони свого партнера від конкурентів – це пильність та «патрулювання» території, де знаходиться «друга половинка». Або ж декілька «других половинок», якщо йдеться про північних морських слонів (Mirounga angustirostris), які не допускають інших самців до свого гарему і намагаються контролювати «свою» територію. Наприклад, деякі самці павіанів гамадрилів (Papio hamadryas) воліють у всьому слідувати за своєю партнеркою, одночасно грізно відлякуючи інших самців. Якщо самиця відходить далеко, самець може «підігнати» її, іноді дуже емоційно.
Самці комара-товстоніжки (Plecia nearctica), які часто зустрічаються неподалік мексиканської затоки, взагалі можуть буквально не злазити з самиці. У такому становищі самець не тільки прагне запліднити партнерку, а й охороняє від посягань з боку інших суперників. Така ситуація може продовжуватись днями та навіть тижнями, поки самець не побачить, що незабаром з’явиться його потомство.
Ретельне «патрулювання» території зі спробами відігнати небажаних залицяльників зустрічається також серед морських котиків, благородних оленів, приматів гелад, мустангів і багатьох інших. Щось подібне іноді зустрічається й у людей, якщо згадати про прагнення читати листування свого партнера в месенджерах або аналізувати лайки в соціальних мережах. Іноді таким прикладом може послужити дзвінок у несподіваний момент для того, щоб перевірити, чим займається партнер, чи не вводить він свою «половинку» в оману. Американський еволюційний психолог Девід Басс (David Buss) вважає, що пильність – це прагнення виявлення ознак обману з боку подружжя, яка за деяких обставин може приносити користь.
Ціна подружньої невірності
Зрозуміло, власницька поведінка серед багатьох видів тварин, особливо серед схильних до моногамії, частково виправдана. Адже чим більше самець доглядає, «інвестує» дорогоцінний час, ресурси, зусилля, тим ціннішим для нього є партнер, а отже він прагне ретельніше оберігати свою «другу половинку» від подружньої невірності. З іншого боку, самиця також не зацікавлена в розриві сімейного зв’язку, тому якщо зради трапляються, то, як правило, вона прагне приховати ознаки такої поведінки. Прояви ревнощів у деяких гірських птахів нерідко закінчується бійками, вищипуванням пір’я і демонстративним вигнанням із гнізда, після чого самець вирушає шукати собі нову партнерку.
Хоча трапляються й інші цікаві ситуації. Наприклад, птахи припутні (Columba palumbus) з родини голубових можуть перестати брати участь у будівництві спільного гнізда і навіть залишити дружину заради пошуку нової партнерки, якщо самиця не приносить потомства. Такий вчинок не є формою покарання або проявом ревнощів. Натомість подібна стратегія пов’язана з коротким сезоном розмноження диких лісових голубів, через що втрата часу та ресурсів на безплідну самицю може призвести до того, що самець ризикує залишитися без потомства.
Як не дивно, серед деяких видів тварин, у поведінці яких ми звикли бачити зразок шлюбної моногамії, також зустрічаються зради. Справжня моногамія дуже рідкісний феномен у тваринному світі. Орли, лебеді, лелеки, грифи знають, що таке подружня зрада. Тому охорона статевого партнера та ревнощі є своєрідними корисними біологічними адаптаціями у боротьбі з подружньою невірністю. Отже, це не стільки про кохання, скільки про частину репродуктивної стратегії.
Ревнощі в кам’яну добу
А що ж у людей? У далеку кам’яну добу парні стосунки були не дуже популярними. Найімовірніше, жінка могла мати статеві контакти з кількома одноплемінниками. Такі статеві стосунки були пов’язані, скоріш за все, не з самим коханням, хоча й не виключали його, – головним було благополуччя племені, яке повинно мати здорове потомство. Тому жінка, найімовірніше, не відокремлювала особисте благо від загальноплемінних інтересів. Те саме можна сказати й про чоловіків: якщо, наприклад, на полюванні або від хвороби гинув батько дітей якоїсь жінки, його місце мав зайняти один із братів загиблого або один з інших членів племені. Тобто про ревнощі не йшлося.
Ще одним цікавим прикладом, коли ревнощі є недоречними, є звичай так званого гостинного гетеризму. Він характерний для первісних племен і передбачає інтимний зв’язок із незнайомцем з метою появи здорового потомства. Ця необхідність виникала в тих випадках, коли для розвитку групи або племені потрібна була «свіжа кров», тобто прилив нових генів у популяцію. При цьому в чоловіка не тільки не виникали ревнощі, він сам наполягав на статевому контакті незнайомця зі своєю дружиною. У деяких випадках чоловіки з аборигенської групи аранда з Центральної Австралії готові «позичити» свою дружину на якийсь час, щоб зміцнити дружні зв’язки зі своїми одноплемінниками.
Сучасний підхід до ревнощів
Усе це вказує на те, що ревнощі можуть проявлятися або згасати з огляду на важливі соціальні деталі, і вони не є жорстким інстинктом, вплив якого неможливо подолати. Для людини, яка ревнує, надзвичайно важливо те, ким є суперник, яким є його соціальний статус, чи є відмінності в переконаннях, чи є тривалий дружній зв’язок з ним тощо.
Можливо, ревнощі не були повальним явищем в добу суворого палеоліту, коли людям доводилося жити великими групами. Ситуація змінилася пізніше, з настанням неолітичної революції та масового переходу на осілий спосіб життя і ведення домашнього господарства. Судячи з усього, поступова відмова від племінного способу життя, відокремлення сімей та популярність моногамних відносин призвели до ширшого поширення ревнощів. Однак варто мати на увазі, що в ті далекі часи патріархальні шлюби не завжди були наслідком вільного вибору двох «закоханих». Частіше йшлося про вигідний союз, який мав під собою економічне підґрунтя. Такий звичай збільшував ризик конфліктів у парі, а згодом — міг і призводити до подружніх зрад.
У наш час ситуація значно змінилася і шлюби, як правило, є наслідком вибору серця. Це культурне досягнення останніх двох століть. Усе це означає, що тепер психологічний комфорт має неабияке значення для подружжя. Якщо ревнощі як корисна адаптація в далекі неспокійні часи сприяли збереженню шлюбних зв’язків (не забуваймо про суворі звичаї часів неоліту, агресивність суперників і високу ймовірність зґвалтувань), то в наш час ці пекучі пориви можуть завдати й великої шкоди сімейному благополуччю. Напружене і постійне стеження за партнером не приведе ні до чого доброго. Отже, дуже важливо контролювати свої почуття та вибудовувати стосунки, скоріше, на довірі, розумінні та взаємоповазі – без цього коханню буде складно оселитися між двома.